Теоретичні основи дослідження вертепу
Тема традиційних персонажів українського вертепу в повісті Миколи Васильовича Гоголя “Ніч перед Різдвом” є надзвичайно цікавою і багатогранною. Гоголь, як майстер слова і великий знавець української культури, використовує образи вертепних персонажів для створення унікальної атмосфери та глибшого розуміння українських традицій (рис. 1).
Вертеп – це традиційний український ляльковий театр, який має глибокі коріння в народній культурі. Він зазвичай відображає біблійні сцени, особливо пов’язані з Різдвом, а також включає в себе різноманітних персонажів, які символізують різні аспекти суспільного і міфологічного життя.
Вертепні вистави з’явилися в Україні в першій половині 17 століття та поширилися по всій країні. Вперше згадується про театр у 1667. Це явище самобутнє, національне. Мандрівні дяки (“пиворізи”), студенти-бурсаки (спудеї) подорожували Україною в 17—18 століттях, заробляли гроші, навчаючи дітей заможних панів. Саме вони розповсюджували рукописну літературу і влаштовували театральні вистави, ходили з вертепом.
Вертеп являв собою поєднання релігійної християнської різдвяної драми й світської гри, елементів усної народно-поетичної творчості.
Вистави Вертепу відбувалися в спеціальній скриньці, яка зовнішньо була схожа на двоповерховий будиночок, на своєрідну двоярусну сцену. Починалася вистава на верхній сцені біблійними легендами, героями яких були цар Ірод, пастухи, Христос, волхви, Діва Марія (рис.2), потім переходило на нижню сцену, де розігрувалися комічні народно-побутові сцени з реального життя. Вертепник, пересуваючи на дротиках або дерев’яних паличках саморобні ляльки, змінюючи відповідно голос, говорив за кожну дійову особу. Вистави показували на ярмарках, міських площах, по хатах селян і міщан.
Ляльки світської, побутової частини передавали національний колорит. Тут виступали інші персонажі: дід і баба, солдат і красуня, циган з циганкою, шинкар-єврей з жінкою, піп, селянин з козою, дяк, козак. Різноманітний склад цих персонажів по-своєму відтворював тогочасне українське суспільство, його звичаї, симпатії та антипатії. У цій частині діяв запорожець (він навіть розміром був більший від інших ляльок) – постать, сповнена почуття людської гідності, сили, що перемагає всіх ворогів. У його монолозі звучала історія народно-козацького визвольного руху, боротьби українців проти різних загарбників і гнобителів. Рядки з цього монологу виписано під численними картинами козака Мамая. [3]
Персонажі інтермедій шуткували, співали, танцювали тощо, кожен діяв згідно зі своїми соціальними, становими, національними, віковими ознаками та інтересами (рис.3). Це створювало повчальне і веселе динамічне видовище.
В Україні відомий ще так званий живий Вертеп, в якому ролі дійових осіб виконували не ляльки, а люди. Саме дійство такого вертепу під час Різдвяних Свят можна зустріти і в наш час на вулицях міст, селищ нашої країни. На фото вертепні герої під час святкування Різдва у м. Львові (рис 5).
Дотримуючись народних традицій, М. Гоголь вводить вертепних персонажів і у свої твори. У вересні 1831 року надрукована була перша частина, а у березні 1832 року – друга частина збірки „ВЕЧОРИ НА ХУТОРІ БІЛЯ ДИКАНЬКИ”. Саме ці твори поставили М.В. Гоголя в один ряд з найкращими письменниками світу. У збірку ввійшли дві передмови та вісім повістей, серед них „НІЧ ПЕРЕД РІЗДВОМ”.
У сюжеті «Ночі перед Різдвом» переплітаються три лінії: перша – лінія чорта, друга – лінія залицяльників Солохи, третя – лінія Вакули й Оксани. А об`єднує їх образ чорта, який поволі перетворюється на «чарівного помічника» коваля. У повісті М. Гоголя яскраво зображені особливості українського вертепу, де діють традиційні персонажі народного театру: Баба (Солоха, Ткачиха, Переперчиха), Дяк, Голова, Козак, Коваль, Красуня, Цариця, Кум, Шинкар. У творі верхній і нижній яруси не відокремлені, а тісно пов’язані між собою. Велична історія про Різдво Христове перенесена в земний світ, де людина бореться з чортом за світло, добро й щастя.